Мало хто знає, що сухий закон було введено у серпні 1914 року, відразу після початку Першої світової війни. Найбільше він ударив по простому люду. Міцні алкогольні напої відтепер продавали тільки в рестораціях, куди людям з невідповідним виглядом входу не було. Міщани хитрували – за невеликі гроші брали напрокат накрохмалені білі манишки, що пропонувалися до послуг клієнтів в найближчому від закладу підворітті, після чого минали "фейс-контроль" на вході до ресторану. А в "чайних", на які миттєво перетворилися дешеві чаркові, як і раніше, тільки з-під поли, продавали спраглим вино та горілку. Їх відпускали клієнтам у чайниках під виглядом чаю або ж у карафах – як квас. Городові, яким ставилося в обов'язок викривати подібні махінації, поважно заходили до перепрофільованого шинку, діловито куштували налиту із самовара горілку, обтирали вуса, отримували "на лапу" і йшли, задоволені.

Спритні ділки продавали спирт через аптеки – Київ повнився пораненими фронтовиками, тому отримати липовий рецепт на медичний спирт не становило труднощів. З'явилася навіть спеціальна "горілчана парфумерія" для внутрішнього вживання – вловивши масовий попит, галантерейники додавали до одеколону більше спирту. Ще одним побічним ефектом сухого закону стало розповсюдження наркоманії – поголовне захоплення морфієм і кокаїном буквально охопило уражену війною країну, що, зокрема, знайшло віддзеркалення у булгаківських "Записках молодого лікаря".

Утім, основна маса мешканців України традиційно рятувалася самогоном, який відтепер варили чи не у кожній хаті. Перше дослідження професором Мендельсоном наслідків анти горілчаних репресій під промовистою назвою "Підсумки примусової тверезості" з тривогою констатувало масові отруєння неякісною саморобною сивухою. Фактичним наслідком сухого закону стало зростання спекуляції, корупції і злочинності – те, з чим зіткнеться Америка за Великої депресії в часи "прогібіції" – знаменитої заборони на алкоголь наприкінці 20-х років, що неймовірно підсилила могутність тамтешніх гангстерів.

Радянська влада: питний аспект

Більшовики отримали сухий закон у спадок, утім, у роки Громадянської війни мало хто звертав увагу на законодавство, а самогоноваріння досягло справді небачених масштабів. У фільмі "Зелений фургон" перші радянські міліціонери на одеській околиці за запахом визначали, в яких хатах засіли виробники забороненого зілля. Подібне коїлося тоді і в розореному війнами Києві. Проводячи облави в подільських шалманах, співробітники ОГПУ розкривали цілі підпільні заводи з виробництва різного роду сивухи, що були вельми значущим чинником для тодішньої економіки, ослабленої війною. Продукція самогонників реалізовувалася з-під прилавка на київських ринках, найчастіше на Євбазі (цей легенларний ринок знаходився поблизу сучасної площі Перемоги), або в спеціальних "п'яних" квартирах. Прийшовши на таку конспіративну явку, киянин міг напитися "вусмерть", а потім відіспатися тут же, на тапчанах. Причому господарі гарантували збереження речей свого непритомного клієнта. Численні банди, котрі діяли тоді в київській окрузі, використовували самогон як рідку валюту для своїх крихітних "республік". Таким чином, боротьба із самогоноварінням набувала політичного характеру, а спійманих на гарячому самогонників часто "підводили під трибунал", що, врешті-решт, усе ж таки знизило масштаби нелегального винокуріння.

Вислів Леніна "Ми торгуватимемо всім, окрім ікон і горілки", на відміну від інших безсмертних ленінських афоризмів, не прикрашав фасади будинків та райкомів. Бо вже за рік після смерті вождя пролетаріату радянський уряд фактично відмінив сухий закон. Хоча споживання алкоголю в нашій країні було того року рекордно малим – усього 0,88 літра на людину. Безлімітна державна торгівля алкоголем благополучно проіснувала шістдесят років – аж до незабутнього травня вісімдесят п'ятого, коли новопризначений генсек Горбачов (кажуть, з ініціативи Єгора Лігачова) знову наступив на старі граблі царя Миколи.

Офіційний Київ у ті часи щосили боровся із зеленим змієм. Посилилися покарання за розпивання спиртного на роботі і в громадських місцях. Горілку в магазинах видавали за талонами – раз на місяць і не більше двох пляшок "в одні руки", та ще й у певні години дня, що породжувало неабиякі черги. Як компенсацію уряд ухвалив "розширити продаж джемів, варення та компотів, переважно в дрібній розфасовці". Змішуючи все це з ароматним "потрійним одеколоном, склоочисниками і гальмівною рідиною, вітчизняні алконавти отримували вишукані екзотичні коктейлі. Особливою майстерністю відзначалися київські студенти, які виробляли жадані напої під виглядом лабораторних хімічних дослідів.

Стенд біля Подільського відділення РОВД прикрашав плакатний малюнок із зеленим змієм, який вигинався у формі трубки самогонного апарату. Цей плакат лякав дітей не менше, ніж малюнки з кістлявою старою в савані – атомною смертю з парасолькою у вигляді ядерного гриба, що кочували сторінками радянських газет. У Будинку культури водників проходили лекції про шкідливість алкоголю і збори громадськості, на яких намагалися перевиховати закоренілих подільських п'яниць. А самі п'яниці раптом полюбили красу праці на свіжому повітрі, регулярно виїжджаючи на село, до бабць та кумів. Саме там, у сараях і на горищах, подалі від цікавих поглядів комунальних сусідів, виробляли мутнуватий рідкий продукт на основі перегону цукру, зерна, буряка, картоплі та меляси – чорної патоки, розкраденої з колгоспних ферм. Непомітні люди у штатському нерідко відловлювали цих городян на шляху додому, із суліями самогону, прихованими під картоплею, в рюкзаках і господарських сумках. А наряди залізничної міліції штрафували і зсаджували з потягів тих, хто за звичкою пропускав чарочку з попутниками.

Тим часом, з наших столів майже зникло вишукане марочне вино, а вихідці з півдня України не приховували сліз, розповідаючи про масову вирубку високоякісної виноградної лози. Вина та коньяки мало не підпільно везли з Молдавії, де виноградарство як основна стаття республіканської економіки зазнало менших втрат. У свою чергу, спекулянти шалено підняли ціни на традиційні напої. Наприклад, привезену з Москви пляшку "Радянського шампанського" під Новий рік продавали мало не за ціною французьких парфумів.

Самогон почали вживати навіть ті, хто раніше удавав із себе снобів, нехтуючи народною вогняною водою. Цінність спиртного як могоричу або підношення потрібним людям з керівництва зросла у багато разів, відкриваючи широкі можливості для перших спритних кооператорів. Багато хто з них заробляв свій початковий капітал саме на нелегальному спиртному – аж до відміни сухого закону в 1988 році.

А попереду вже маячила епоха "паленого" спирту "Ройял", яким призначено було труїтися наступному поколінню киян.

Науковці виявили найбільш розповсюджені помилкові переконання стосовно вживання алкоголю.

У суспільстві існують певні переконання, що зовсім не відповідають дійсності. Подібні "міфи" стосуються різноманітних сфер нашого життя та сприймаються нами як абсолютно зрозуміла та незаперечна істина. У переважній більшості випадків, коли люди посилаються на "здоровий глузд", вони просто використовують зручні та найбільш розповсюджені уявлення про світ.

• "Не можна стати алкоголіком, якщо п'єш тільки пиво"

Насправді, зазначають вчені, все залежить від кількості алкоголю, що споживає людина. Випивати три літри пива щодня та заспокоювати себе думкою про те, що "я ж не горілку п'ю" не варто.

• "Дія алкоголю буде сильніша, якщо змішувати напої"

На наш стан впливає фактична концентрація алкоголю в крові, а не давня студентська звичка запивати горілку пивом.

• "Кава здатна послабити дію алкоголю"

Навіть, якщо ви вип'єте три чашки кави, ступінь інтоксикації не знизиться. Надмірне споживання кофеїнуможе призвести до інших проблем зі здоров'ям.

• "Людина із "сильною волею" ніколи не стане алкоголіком"

Оскільки існує фізіологічна та психологічна залежність від алкоголю, "спитися" може будь-хто.

• "Алкоголь покращує сон"

Насправді алкоголь здатен викликати великі порушення сну.

• "За запахом завжди можна зрозуміти, випила людина чи ні"

Насправді, деяким людям роками вдавалось приховувати вживания алкоголю.

• "П'ють всі"

За даними моніторингу Інституту соціології НАН України, близько 19 % дорослих українців зовсім не вживають спиртні напої.

Життя неможливе без соціальних міфів, проте, деякі з них здатні завдавати нам шкода.