Й Петро з Миколою ситі, й Сан Санич цілий

Цей анекдот керівник передвиборчого штабу Ющенка в Києві Володимир Бондаренко розповів своїм приятелям в кулуарах після завершення установчої конференції київської міської організації НСНУ.

Очевидно, це було душевною реакцією нардепа на результати конференції. Справа в тому, що головою київського осередку НСНУ був обраний не Бондаренко, як того логічно було очікувати, а голова парламентської фракції «Нашої України” Микола Мартиненко. До речі, це вже вдруге як прокотили Бондаренка. Попри очікування, що новий Президент посуне з трону керівника держадміністрації Олександра Омельченка, а на його місце, як в більшості регіонів, де був хороший результат у Ющенка, призначать керівника штабу, цього не сталося.

Очевидно так само за аналогією Бондаренко тепер пролітає й повз кандидатство в мери від партії влади… Адже тепер є Мартиненко! Делегати конференції, до речі проголосували за Мартиненка майже одноголосно, проти було лише вісім осіб. Він був безальтернативним, бо кандидатура Бондаренка не ставилася на голосування взагалі. Делегати конференції з цього питання навіть не вступали в зайві дискусії: поважним особам в президії – видніше. Делегати, видно, були й так щасливі потрапити в список запрошених на конференцію, бо звідси до передвиборчого списку в міськраду-райради - рукою подати. Мовляв, пропонують Мартиненка, значить буде Мартиненко – проїхали.

Один делегат, щоправда, попросив Мартиненка розповісти щось про себе: як виявилось, багато хто з присутніх просто не знав голову депутатської фракції НСНУ в Верховній Раді.

А в президії справді сиділи шановні люди. Зверніть увагу, рівень конференції не такий вже й високий, таких по Україні мусить бути аж 26 за кількістю адміністративних регіонів, а в президії ні хто-небудь, а сам секретар РНБОУ Петро Порошенко!

На його фоні якось особливо жалюгідно виглядала вся ця зала: чи то 500 чи то 700 делегатів (лічильна комісія так до кінця й не визначилась) дуже ріденько заповнювали величезний простір Жовтневого палацу. Це нагадувало Верховну Раду на вечірньому засіданні у вівторок, де під виступ Кармазина куняють поодинокі депутати. Тут ентузіазму також не спостерігалося. Красномовний факт: попри те, що сцену прикрашало величезне панно з помаранчевого майдану, й помаранчеві прапори, жоден з присутніх не почепив на себе помаранчеву стрічечку.

Все б й закінчилось так нудно, як й почалось, без жодного проблиску демократії, якби не Олександр Омельченко. Навіть не він, бо його на конференції не було, а його ім’я в списку кандидатур, які пропонували делегатам обрати до ради партії. На деяких, до цього спокійних й виважених делегатів, ця новина подіяла, як червоне на бика. Й серед лав партії влади, як колись на майдані почулося дружнє «Ганьба!».

Пояснюється цей факт дуже просто: Олександр Омельченко залишившись на посаді голови держадміністрації зберіг на посадах голів райдержадміністрацій, які є й головами райрад своїх людей. Більшість з них на виборах відкрито працювала на Януковича разом з блакитною більшістю в київських райрадах, яка формувалася на основі людей, які пройшли від «Єдності» Омельченка. Тепер депутати «Єдності» зорганізувалися у фракції БЮТ, та соцпартії й представники НСНУ як в старі часи - в меншості й в опозиції. Саме ці депутати райрад й трохи буянили на конференції. Саме тому головним гаслом у виступах делегатів, був заклик стати партією влади, не на словах, а на ділі. А для цього, мовляв треба змінити кадри Омельченка на чолі райдержадміністрацій.

«Треба проводити кадрові політику в Києві, інакше на виборах, ми втратимо електорат. Я не розумію, чому міська держадміністрація за нової влади користувалася послугами Едуарда Коваленка, який з фашисткою символікою й прапорами Ющенка ходив по Києву? Як знищувати наметове містечко під Київрадою Коваленка особисто інструктував заступник Омельченка Яловий, який встиг вскочити в нашу партію, а потім, слава Богу вискочив. Хотів би подякувати депутатам, які голосували проти засекречення рішень київміськради, яке Омельченко не дав прийняти. Хіба це додасть авторитету нашої партії, до якої він входить? Напроти Київради висить стенд «Музей воскових фігур» - його повісили не на ту сторону вулиці», - завершив свій виступ нардеп Володимир Бондаренко під гучні оплески присутніх.

Після виступу Бондаренка всі оратори буквально понеслися в цьому руслі. Розповідали, як «кожен з них був принижений, репресований владою, яка зараз панує в Києві», що треба продовжувати революцію до переможного кінця.

Збити запал виступаючих спробував Петро Порошенко. Секретар РНБОУ також розповів анекдот: «Через 20 років вийшов партизан з лісу, й тільки тоді зрозумів, що війна закінчилась й вже не треба пускати під укіс поїзди. Хочу й вам нагадати війна закінчилась. Продовжувати й продовжувати революцію? Ні! Треба робити конкретні справи –допомагати бізнесу, пенсіонерам».

На певний час це допомогло. Однак, як тільки постало питання голосувати за склад ради організації, де серед 41 особи фігурувало прізвище Олександра Омельченка паростки демократії знов пробилися через закоцюблу шкірку бюрократизму.

Один з делегатів конференції попросив пояснити присутнім, хто такий Олександр Омельченко. «Якщо це один з тих, про кого ми думаємо, то це ганьба. Таких не можна допускати до партії. Якщо це батько, то хіба не він боровся з нами на виборах? Якщо це син, то він пройшов в Верховну Раду за списками «Нашої України», а потім зрадив й перейшов в іншу фракцію». Новообраний голова Микола Мартиненко не погодився з цією думкою: «В політиці треба шукати компромісу. Ми нормально працювали з Олександром Омельченком». І хоча в залі дружно лунали крики «Ганьба», демократія померла так й не народившись, за список представників ради, де фігурувало прізвище Омельченка, проголосувала більшість – 394 делегати з’їзду.

Пояснюється це дуже просто: конференції, з’їзди проводяться не для того, щоб рішення приймали делегати, вони лише підтверджують піднятими угору руками, те що вже вирішено заздалегідь. Отже все вийшло, як й планувалося: Мартиненка на голову, Омельченка - в Раду. А присутнім журналістам лишили купу запитань чому саме так вирішили на горі, а не інакше. І найголовніше з цих питань, чи не означає факт обрання Миколи Мартиненка, те що він тепер є головним претендентом на мерське крісло Києва на виборах 2006?

Сам Мартиненко не пояснив, як він раптом вигулькнув, як кандидатура на посаду голови київської організації партії влади. Його, відповідь, що за нього одноголосно проголосували на організаційному комітеті, ні про що не говорить. А від відповіді на питання, хто його кандидатура запропонував на згаданому їм комітеті, він просто уникнув.

Присутні депутати райради були більш щирі, вони, всі як один пропонували версію, що його кандидатуру запропонував сам Президент. А Володимир Бондаренко, на питання чому не він, а Мартиненко, почав розповідати про партійні квотності й тд. Очевидно це була не просто партійна квота, а шахова партія однієї людини, яка таким чином намагається надати впливовості своїй посаді. Мартиненко й Порошенко точно не чужі один одному, якщо під час бензинової кризи удвох виконували одну неделікатну місію – зустрічались з представниками нафтових компаній ЛУКОЙЛ й ТНК, яких прем’єр-міністр Тимошенко затаврувала, як саботажників. Очевидно, щоб подратувати Юлію Володимирівну.

Кандидатура Мартиненка відповідала й традиційній політиці компромісу Віктора Ющенка: як впихнути в одну партію невпихуємє: Бондаренка й Омельченка, - звісно поставити головою третю особу.

„Про моральність Омельченка свідчать його слова, що Ющенка ніхто не травив, а він сам об’ївся”

Володимир Бондаренко на питання журналістів, як же він буде знаходити спільну мову з членом ради Олександром Омельченком, стверджував, що він цим питанням не переймається, мовляв Омельченко самоліквідується сам: «Я думаю він з часом сам відторгнеться, як інородна частинка, адже він у душі не зможе перебороти неприйняття Ющенка. Він просто пристосовується сьогодні до того факту, який не сприйняв душею й тілом». Почавши говорити про нинішнього мера міста Києва Бондаренку було важко зупинитись. «Він ніколи не підтримував майдан. Це все дезинформація. Омельченко ні разу не був на помаранчевий трибуні, він перший раз туди з’явився на новорічний концерт, з собою притягнув й Азарова для того, щоб помилуватися своєю блакитною ялинкою, яка свідомо готувалася для Януковича. Ніхто не пускав народ в Київраду, це рішення прийняли ми не зважаючи на опір Омельченка. Із 46 депутатів Київради, які підписали рішення про визнання Ющенка, 12-тьом він, образно кажучи, викручував руки й ноги, щоб вони зняли свої підписи, й вони зняли. Мене важко звинуватити в суб’єктивному ставленні до Омельченка. Я виграв для нього вишгородський процес очолював там юридичний захист, де Суркіс поставив під сумнів перемогу Омельченка на виборах, я очолював його захист в Конституційнім суді, коли йшлося про його вік. Однак потім я став свідком його аморальної поведінки й не зміг її пробачити. Про моральність цієї людини свідчать його слова, що Ющенка ніхто не травив, а він сам об’ївся.

Й останнє, Омельченко не йде на оновлення кадрів в Києві, він заявив, що у Києві залишається все як є, окрім портретів президента в кабінетах. Це його офіційна заява. Мовляв, всі хто боролися хай борються далі, а нам треба працювати. Хіба не цинічно?».

Хоча Бондаренко про взаємостосунки в середині організації розповідає щиро, на тему майбутнього мера говорить неохоче. «Сьогодні факт обрання Мартиненка ні в якому разі не можна пов’язувати з кандидатурою майбутнього мера», - сказав Бондаренко. «Кадрові питання ми принципово зараз не вирішуємо, щоб не пересваритися», -підтвердив його слова Мартиненко. Звісно це зручно не сваритися, а тішити всіх претендентів надією, а з іншої сторони часу для розкрути кандидата від партії влади, який зможе конкурувати з Омельченка залишилось не так багато. Якщо це – Мартиненко, піарити його треба вже зараз. Чи може високопосадові ляльководи погодились з четвертим строком Омельченка?